НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЦЕНТР ЦУКРОБУРЯКОВОГО ВИРОБНИЦТВА

 Навігація:  
Пошук:     
Українська 
Головна Мапа сайту Написати листа
 Законодавча база
 Карти та довідники
 Цукрові новини з України
 Індекси цін на цукор
 Цукрові новини з СНД
 Світові цукрові новини
 Технічна бібліотека
 Корпоративні новини
 Семінари
 Біопаливо
Дошка оголошень
Пропозиції цукру
 

Микола Ярчук : цукрова галузь стрімко втрачає позиції

Микола Ярчук : цукрова галузь стрімко втрачає позиції

Микола Ярчук, голова правління Національної асоціації цукровиків України «Укрцукор».

В Україні за наявності унікальних земель для вирощування цукрових буряків, сьогодні скорочуються посіви даної культури. Чому так відбувається. Про це та багато іншого в ексклюзивному інтерв'ю Latifundist.com розповів голова правління Національної асоціації цукровиків України «Укрцукор » Микола Ярчук.

Latifundist.com : З якими показниками галузь закінчила 2013 ?

Миколи Ярчук: У 2013 році цукрові буряки зібрали з площі 270,4 тис. га (в 2012 - 448,9 тис. га , в 2011 р. – 515,8 тис. га). Тобто, в порівнянні з 2012 роком, скорочення площ склало 39%. Знизився і валовий збір: в 2013 -му – 10,7 млн. тонн, 2012-му – 18,3 млн. тонн, 2011-му – 18,7 млн. тонн. А результати за обсягами збору буряків з 1 га покращилися: у 2013 році - 41 т , 2012 – 40,7 т , 2011 - 36,3 т. Непоганий показник виходу цукру з буряків: він збільшився на 0,4 % і склав 13,35%, що майже відповідає європейському рівню.

Все вказує на те, що життя змушує шукати шляхи подолання виниклих ризиків у галузі. На цьому фоні насторожує той факт, що в Україні не використовуються природно-кліматичні, виробничі, інтелектуальні та людські ресурси . При наявності унікальних земель для вирощування цукрових буряків, в країні сьогодні скорочуються посіви даної культури.

Практично припинився розвиток галузевої науки, що є основою основ лідерства в цукровій галузі для будь-якої держави. Ми стрімко втрачаємо позиції. З нашим потенціалом це - просто нонсенс! Ми можемо успішно торгуватися про глобальні питання на світових майданчиках за допомогою продовольства. Так робить Росія, яка вміло маніпулює газом та іншими ресурсами. Україна ж фактично добровільно відмовляється від своїх аграрних переваг. А все тому, що в державі немає програми розвитку галузі і чітких підходів до її реформування. Ми живемо тільки сьогоднішнім днем. Це дуже небезпечно не тільки для нас, а й для наших дітей та онуків.

Latifundist.com: Враховуючи підсумки 2013 року, скажіть, яка тенденція (позитивна чи негативна) спостерігається в цілому на ринку виробництва цукру?

Микола Ярчук: У 2012 р. Україна виробила 2,23 млн. тонн цукру, а в 2013 р. - 1,2 млн. тонн. Тобто в наявності значне падіння виробництва . Але цього року воно прогнозоване. З урахуванням перехідних запасів в обсязі 892 тис. тонн потреби внутрішнього ринку забезпечені повністю. Але на цьому не потрібно зупинятися. Якщо Україна може виробляти більше, то чому ні? Необхідно знайти ринки збуту і сформувати конкурентну ціну .

Latifundist.com: Зменшення площ посіву під цукровими буряками - це привід для занепокоєння або стимул для підвищення врожайності і збільшення інвестицій в переробку?

Микола Ярчук : Стрімке скорочення виробництва - це сигнал до прийняття правильних рішень щодо реалізації державної політики та організації експансії на зовнішні ринки. Адже сьогодні, як не прикро, Україну і її ринок використовують для збуту продукції інших держав у той час, коли вона може виробляти багато якісного цукру. Що для цього потрібно? Протекціоністська політика держави для збільшення експорту, підтримка науки, захист внутрішнього виробника, стимулювання технічного переоснащення. І держава в цьому має бути поводирем , а не спостерігачем .

Latifundist.com: Чи врятує галузь від подальшого скорочення посівних площ бюджетна дотація на 1 га? Чи пропонували Ви уряду включити її в бюджет - 2014 ? Скільки коштів на ці цілі необхідно ?

Микола Ярчук : Не обов'язково це робити. Галузь самодостатня .

Latifundist.com : Тобто дотації не потрібні?

Микола Ярчук: Ми були б раді такій дотації. Але, розуміючи всі складності бюджету, навіть не подавали свої пропозиції. Крім того, боїмося корупційної складової в цьому питанні. Щоб не вийшло: береш гривню - віддай дві. Хоча, якби на 1 га вирощених цукрових буряків давали дотацію в розмірі 1000-2000 грн. (близько 350-700 млн. грн. на рік), то собівартість продукції значно зменшилася б. Адже сьогодні оптово-відпускна ціна цукру на внутрішньому ринку становить 6600-6800 грн./тонну, а собівартість виробництва - 6500-7200 грн. Це загрожує подальшим зниженням кількості виробників цукрових буряків в Україні .

Можу сказати, що виробників сьогодні більше турбує не дотаційне питання. Хвилює те, що 330-350 тис. тонн цукру на внутрішньому ринку щорічно заміщається синтетичними цукрозамінниками. Причому це речовини, які викликають онкологічні захворювання у людей, знищують населення і заборонені, наприклад, в Японії та країнах Європи.

Latifundist.com: Якого розвитку в галузі очікувати у 2014 році?

Микола Ярчук: Очікуємо 350 тис. га посівних площ, що дозволить виробити 1,8 млн. тонн цукру. Цього цілком достатньо для внутрішнього ринку і часткового експорту.

Latifundist.com: З кожним роком кількість заводів, що переробляють цукрові буряки, скорочується. Які, на Ваш погляд, подальші перспективи цукрової галузі? І чи зможе Україна повернути статус потужного експортера цукру?

Микола Ярчук: Всі країни стимулюють і підтримують експорт. Для цього впроваджують різні механізми: дотації, експортне кредитування, стабілізацію ціни, зменшення податків. В останні два роки цукровики України продавали на зовнішніх ринках по 120-150 тис. тонн щорічно. Це далеко не норма. Але перші кроки зроблено. І необхідно рухатися далі, щоб виправити ситуацію. Україна цілком може експортувати від 500 тисяч тонн до мільйона тонн цукру.

Latifundist.com: Як повинні поміняти свою стратегію компанії-виробники, щоб розширити експортні горизонти для українського цукру?

Микола Ярчук : Вітчизняні компанії і так роблять все можливе, щоб освоїти нові ринки. Наприклад, без участі держави реконструюють та модернізують багато виробництв. Але, щоб вони могли йти вперед, треба їм не заважати і хоча б трохи допомагати. Наші предки не були дурними, коли побудували в Україні 192 цукрових заводи. Вони знали, що тут можна вирощувати цукрові буряки і виробляти дешевий цукор, а також експортувати 60% продукції. Це зараз всі вважають, що виробництво українського цукру невигідно і набагато простіше ввезти тростинний, ще швидше руйнуючи вітчизняну цукрову галузь.

Latifundist.com: І все ж, що заважає завойовувати ринки?

Микола Ярчук : Для виходу на зовнішні ринки потрібно зменшити собівартість продукції. Тільки так можна досягти світового рівня цін. Адже сьогодні ціна вітчизняного цукру вище тому, що вдвічі більша вартість енергоносіїв, транспортні витрати, відрахування до держбюджету. І це лише деякі складові, які знижують конкурентоспроможність вітчизняних виробників. Але! Навіть у таких умовах і з такою ціною український продукт може конкурувати на зовнішніх ринках. Необхідні для цього умови - державна підтримка і законодавче забезпечення нормальної роботи галузі. Наприклад, зрештою треба поставити крапку в питанні виробництва біоетанолу. Зараз робота в цьому напрямку загальмувалася через неготовність держави чітко відрегулювати правила і відмовитися від принципу «сьогодні дам одному цукерочку, а завтра - іншому».

Latifundist.com: До аграрному ринку великий інтерес проявляє Китай . Як думаєте, чи принесе це вигоду українській цукровій галузі?

Микола Ярчук: Якщо китайці збільшать щорічне споживання цукру із 7 кг хоча б до 17 кг на рік, то Україні не вистачить земельних ресурсів для задоволення такого попиту. Але не будемо забувати, що китайська сторона веде свій бізнес в будь-якій точці світу, виходячи з інтересів свого національного виробника. Це означає, що китайські банки дадуть кредити українським агрокомпаніям тільки під закупівлю китайських машин, гербіцидів та іншої продукції, необхідної для вирощування цукрових буряків на наших землях. Тобто, використовуючи український земельний ресурс, вони постараються максимальну частину доданої вартості, отриманої в процесі виробництва аграрної продукції, залишити у себе на батьківщині.

Не треба бути наївними і сподіватися, що китайці візьмуть нашу землю в оренду і працюватимуть на благо України та її народу. Вони будуть думати, в першу чергу, про інтереси своєї держави. І це нормально для кожної поважаючої себе країни. Тому я б не чекав більшого прогресу в цукровій галузі під впливом припливу китайських інвестицій. І це закономірно, так як Україна поки не вміє належним чином відстоювати свої інтереси. У наших чиновників немає гордості за вітчизняний продукт і немає розуміння, як боротися за національні інтереси.

Latifundist.com: На фоні потепління відносин між Україною і Росією чи можлива реанімація ідеї про безмитне ввезення на територію Росії цукру за квотою? Або навіть можливе істотне зниження експортного мита?

Микола Ярчук : Не буде ні першого, ні другого. Хоча, хотілося б. За 10 років ми вже звикли не торгувати з Росією. Російські бізнесмени зацікавлені покривати внутрішній дефіцит, який утворився в країні, за рахунок переробки тростинного цукру. Це дозволяє їм зберегти робочі місця і більше заробити. Український цукор їм буде тільки заважати. Саме тому їм вигідне діюче ввізне мито в розмірі $171 США за тонну.

Latifundist.com: Чи пропонувала асоціація уряду включити безмитний режим торгівлі в підготовлену програму співпраці між країнами Митного союзу до 2020 року?

Микола Ярчук : Ми подавали це й інші пропозиції (щодо врегулювання питання пільгового ввезення цукру з Білорусії). Але до нас ніхто не прислухається. Жодного нашого експерта не притягли до обговорення цих питань. На мій погляд, крига скресне тоді, коли зацікавленість в українському цукрі з'явиться у бізнесменів цих країн. Але цього поки немає. Хоча, коли в Україні була мінімальна закупівельна ціна, то росіяни купували цукор навіть при ввізного миті в 263,3 євро за тонну.

Latifundist.com: Розкажіть, як доля занесла Вас в АПК?

Микола Ярчук: У дитинстві мріяв стати інженером. Оскільки мої батьки працювали на цукровому заводі, то вже з дитинства налаштовувався на роботу в цій галузі. Навчався на інженера, потім пішов працювати на завод. Вже в 26 років був директором цукрового заводу. Так і пов'язав все життя з АПК.

Latifundist.com: Яке було перше самостійне «аграрне» рішення?

Микола Ярчук: У 90-ті роки в незалежній Україні стартували економічні реформи. Не обійшли стороною інтеграційні процеси і цукрову промисловість. У той час я працював директором на Наркевицькому цукровому заводі у Хмельницькій області. Саме там мені довелося першому в Україні піти на приєднання до заводу 3 тис. га землі, щоб створити агропромисловий комплекс. Тільки так можна було забезпечити виробництво гарантованими поставками сировини. Тоді на моє рішення всі дивилися скоса, але практика показала, що воно було правильним і своєчасним.

Latifundist.com: Коли легше було працювати: зараз чи в радянські часи?

Микола Ярчук: У радянський час було менше самостійності, але більше прогнозованості. Сьогодні керівникові і власникові працювати набагато краще: більше простору для маневру. Але при цьому нестабільність законодавчої бази не дозволяє спрогнозувати свій бізнес на довгостроковий період. Тому й виникають різні позапланові ситуації.

Latifundist.com: Якими «аграрними вміннями» Ви володієте?

Микола Ярчук : Практично всіма. Вмію, наприклад, садити, косити. Навчився керувати трактором (Т20, ХТЗ), працюючи інженером. У дитинстві на канікулах часто відпочивав у бабусі, тому знаю, що таке молотити зерно вручну.

Latifundist.com: Який найпоширеніший стереотип чи міф, який Вам доводилося чути про український АПК?

Микола Ярчук : Всі чомусь вважають, що земельна реформа вирішить всі проблеми агросектору. Це справжнісінький міф! До будь-якої реформи треба ретельно готуватися і впроваджувати її в життя поступово. Наприклад, новий літак не відправляють відразу в рейс, а спочатку випробовують. Так і в АПК. Земельна реформа - це для України випускний іспит на атестат зрілості, якому передує багато років копіткого навчання і проміжних іспитів. Роблячи щось, необхідно ставити перед собою мету. Краще не ламати вже побудоване, проводячи безцільні реформи, щоб тільки перерозподілити сфери впливу. Ще один міф - надійна банківська система. Якщо це так, то чому український фермер не може взяти кредит з низькою процентною ставкою у вітчизняному банку?

Latifundist.com: Тому, що в Україні високі політичні та економічні ризики.

Микола Ярчук: А хто їх створює? Європа чи США? Ми самі. Напевно, в країні з'явилася група посередників, які процвітають завдяки маржі від підвищення високоризиковості бізнесу в Україні. Чим менше ланцюжок посередників - тим краще будемо жити.

 



До списку новин

 
 Реклама
   
   
© 2017 Copyright ТОВ «Науково-практичний центр цукробурякового виробництва»
Публікацію матеріалів сайту без дозволу адміністратора та посилання на джерело інформації заборонено.
За дозволом звертатися: sugar@sugarr.com.ua