НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЦЕНТР ЦУКРОБУРЯКОВОГО ВИРОБНИЦТВА

 Навігація:  
Пошук:     
Українська 
Головна Мапа сайту Написати листа
 Законодавча база
 Карти та довідники
 Цукрові новини з України
 Індекси цін на цукор
 Цукрові новини з СНД
 Світові цукрові новини
 Технічна бібліотека
 Корпоративні новини
 Семінари
 Біопаливо
Дошка оголошень
Пропозиції цукру
 

Цукру вистачить, але життя - не стане солодше

Цукру вистачить, але життя - не стане солодше

Ситуацію в галузі поки рятує гарна врожайність. Але чи надовго?

Ну скільки того цукру нам треба? Підраховано, що річна норма для кожного повинна становити 39 кілограмів. Це й безпосередньо цукор, і те, що пішло на цукерки, тістечка, торти... У цілому навіть мішка не набереться. Коли пригадуються величезні гори цукрових мішків на виробництві, заспокоюєшся: вистачить усім.

Коли запас кишеню тягне

Дійсно, «солодка тема» от уже кілька років підряд не є актуальною для споживача. Цей продукт виявився настільки стабільним, що про нього начебто забули. Коли, здавалося, уже не знайдеш нічого, що не подорожчало б протягом останнього року, ціни на солодкий пісок нібито завмерли. Але чи буде так завжди?

Пригадується торішнє «лихо» хмельницьких цукроварів - надвиробництво, що змусило підприємства віддавати свою продукцію коли з мінімальним прибутком, коли просто за собівартістю, а коли і у збиток. Покупець цьому тільки радувався: кілограм технологічно складного для виготовлення продукту коштує як дві пляшки мінералки!

Подібне відбулося і в інших областях. Відсутність зваженої загальнодержавної політики в галузі привело до того, що «біла валюта» пішла на внутрішній ринок за мінімальними цінами. Це і стало початком цукрової інфляції. Тому що про те, щоб вийти зі своїм продуктом на зовнішні ринки, і мови не було. У той же час сільський мужик, сидячи на своєму возі з буряками, почув чимало розумних фраз про те, що місця на світових цукрових ринках уже давно зайняті, і йому туди ніяк не пробитися. Так хто б і намагався зробити це самотужки, якщо держава не подбала про свої «солодкі» інтереси?

А ті залишки лежать у заводських сховищах ще й дотепер. Стара приказка, що запас не може тягти кишеню, не спрацювала. До початку нинішнього сезону цукроваріння на підприємствах області зберігалося понад 30 тисяч тонн перехідного запасу. Він і заклав бомбу вповільненої дії і потягнув назад не просто окремі підприємства, але і всю галузь. Та й не тільки він. Цукровий обвал, про який говориться вже добрий десяток років, здається, досягає своєї критичної крапки.

Ні, пити чай без цукру ми не будемо. Поки що. Адже по всіх прогнозах очікується, що в області все-таки буде цукру вдвічі більше від згаданої норми споживання. Але навіть така оптимістична цифра не знімає гостроти проблеми для фахівців. Цукрова галузь, що була століттями традиційною для краю, гасне на очах. І все йде до того, що сільгоспвиробники не хочуть, а переробники не можуть жити по-старому. Або, може, навпаки? Ситуація складається так, що обидві сторони цукрового процесу не задоволені партнерством і вбачають причини кризи один в одному. Але шукати відповідь на питання, що було раніше: знищено цукрові заводи або зменшені бурякові поля - однаково, що розгадати загадку про те, що була спочатку - курка або яйце.

Одинадцять пишемо, п'ять - працює

Часи, коли на території краю працювало 17 цукрозаводів, уже давно стали історією. З кожним роком у чорний список тих, що не підлягають відновленню, додавалося по трохи колись успішних і прибуткових підприємств. Пригадується, як ще пару років тому обласна влада з гордістю говорила, що їй все-таки вдалося відстояти Маківський цукрозавод. Тоді місцеві жителі, удавшись до страйків і мітингів, не дали порізати завод на металобрухт. А влада пишалася, мов, умовила нового власника взяти під своє крило це підприємство.

На жаль, перемогу святкували недовго. Відновити цукроваріння на підприємстві так і не вдалося. Як і створити на ньому розрекламоване виробництво по переробці рапсу. Отже, швидше за все, і цей завод потрапить у список заводів, які непідлягають відновленню.

Офіційно на Хмельниччині залишається одинадцять цукрозаводів. Хмельницький, Городоцький, Вишневчицький, Клембівський, Староконстантинівський працювали ще торік. Але нинішньою осінню вони вже не будуть починати свою роботу. Картину намагаються представити так, що підприємства просто законсервовані до кращих часів. Але після сумного досвіду галузі, кого ще треба переконувати в тім, що пропущені сезони - це майже вірний шлях до повного краху?

Отож з колишньої когорти в робочому стані залишилося тільки п'ять заводів. Але і їх далеко не всіх назвеш успішними. Багаторічна боротьба між власниками не додала сили Теофіпольскому цукровому, одному з наймогутніших не тільки в області, але і у державі. Серйозно попрацювати з товаровиробниками прийдеться всім заводам, щоб забезпечити свої потужності сировиною.

Поки заробив тільки один Шепетівський цукрозавод. Мовчання інших пояснюється тим, що накопичується сировина для переробки. Але процес цей, у порівнянні з минулими роками, уже затягся більш ніж на місяць. Тому й турбує, коли, а головне - з якими результатами він закінчиться.

Оптимістичні прогнози песимістичного поля

Поки що ситуацію із цукром можна оцінювати так, як оцінює неповну склянку з водою оптиміст і песиміст. Один вважає її напівповною, інший - напівпорожньою. Якщо врахувати, що з торішніх 41 тисячі гектарів буряків в нинішньому році залишилося лише 25 тисяч - радуватися нема чому. Третина районів просто ліквідувала на своїх територіях бурякові поля.

До того ж бурякове поле «дорожчає». Ще торік, щоб виростити буряки на одному гектарі, потрібно було вкласти сім тисяч гривень, то тепер хазяї ледь вкладаються в десять тисяч. Зрозуміло, що невеликому господарству з малими статками така культура стає фінансово непосильною. Не виручає і державна дотація в розмірі 750 гривень за гектар посівів. Вона не встигає за постійним ростом цін практично на всі складової собівартості посіву.

Тому ціна в 175 гривень за тонну сировини не спонукає селянина до збільшення посівів. Надії на те, що нестача сировини змусить цукроварів підняти закупівельні ціни, не виправдалася: заводи не працюють, конкуренція не підштовхує до боротьби за постачальника коренів.

Цукристі - це вже культура не для слабких. «Витягати» бурякові показники області вдається за рахунок декількох потужних компаній, які і володіють цукрозаводами. Три з п'яти працюючих належать саме тим корпораціям, які усе менше залежать від масового постачальника сировини. Вони самостійно сіють і забезпечують себе коренями. Можливо, для переробників, що все менше залежить від товаровиробника, це й краще.

А для селянина? Іншого заробітку, як від урожаю, йому просто не придумати. А тягтися за потужними компаніями вже давно не під силу. Так що де буде працювати, на які кошти буде жити завтра, відповісти складно.

Тепер про оптимізм. Він насамперед у тім, що сучасні технології дозволяють досягати високої врожайності. Якщо в минулому вересні біологічна врожайність буряків становила 414 центнерів з гектара, то тепер вона досягає 479. Найвища врожайність уже зафіксована в Ізяславському районі - 643 центнера з гектара, у Красилівському сподіваються мати середній показник не менш ніж 520.

При таких коренях валовий збір можна чекати не менше 960 тисяч тонн, а звідси вихід цукру повинен перевищити 100 тисяч тонн. Якщо згадати наведені норми споживання, то області для солодкого життя вистачить 60 тисяч тонн цукру. Це для того, щоб з'їсти. А для того, щоб вижити агроформуванням? Щоб заробити? Щоб мати перспективу на майбутнє?

Новини розміщено з сайту http://www.golos.com.ua

 


 



До списку новин

Sugar_djornal
 
 Реклама
   
   
© 2017 Copyright ТОВ «Науково-практичний центр цукробурякового виробництва»
Публікацію матеріалів сайту без дозволу адміністратора та посилання на джерело інформації заборонено.
За дозволом звертатися: sugar@sugarr.com.ua